ДЛЯ 11 КЛАСУ ВСЕСІВІТНЯ ІСТОРІЯ

Польща

1956 р. — перша криза. 28 червня у м. Познань спалахнув страйк. Робітники висунули вимоги економічного характеру.

Робітники роззброїли охорону в’язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення управління державної безпеки. Загинуло 55 осіб, померло від поранень 19, поранення і каліцтва дістали 575 осіб.Першим секретарем ЦК ПОРП стає «опальний» В. Гомулка, який провів ряд заходів з метою послаблення кризи: розпустив примусово створені кооперативи (припинено було примусову колективізацію — близько 85 % землі залишилось у приватній власності), провів партійну чистку.Але це суттєво ситуацію не змінило.1968 р. загострився конфлікт між партійним керівництвом та польською інтеліґенцією.Історичні праці, літературні твори піддавалися безпрецедентній цензурі. Група науково-творчої інтелігенції звернулася до керівництва країни з пропозицією проведення реформи, відомою як «Лист 34-х» і «Відкритий лист до членів партії». 8 березня розпочався виступ студентів Варшавського університету, який став наслідком заборони п’єси А. Міцкевича «Дзяди» на сцені театру «Народови». Демонстранти несли гасла «Хочемо правди Міцкевича», «Хочемо свободи без цензури».1970 р. — друга криза. 12 грудня 1970 р. підвищились ціни на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах Ґданська, Ґдині, Щецина розпочалися страйки. Робітників підтримало студентство. Розпочалися стихійні напади на магазини. Влада придушила виступ страйкарів. Внаслідок цих заворушень 44 особи загинуло і понад тисячу було поранено.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає Е. Герек, який узяв курс на «перетворення Польщі на європейську Японію». На західні кредити були побудовані нові підприємства. Але їх продукція не мала збуту. У другій половині 70-х років соціально-економічне становище у країні різко погіршилось. Зменшилося постачання сировиною і паливом. Е. Герек змушений був віддати розпорядження про підвищення цін на продовольство в червні 1976 р.Польща 1980 р. мала величезний борг — 23 млрд доларів.1980 р. — третя криза. У липні–серпні 1980 р. розпочалися страйки у Гданську, Гдині, Щецині. До робітників приєдналися студенти, селяни. До кінця вересня в страйках взяло участь 1,2 млн осіб.

На хвилі страйкового руху 17 серпня 1980 р. у Ґданську виникла незалежна профспілка «Солідарність», яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лєх Валєнса. У вересні 1981 р. Лєха Валєнсу було обрано лідером незалежної профспілки на загальнонаціональній конференції.Першим секретарем ЦК ПОРП стає спочатку С. Каня, потім В. Ярузельський, який у грудні 1981 р. запроваджує в країні воєнний стан (існував до 1983 р.).Політична ситуація в країні була взята під контроль, але економічну кризу подолати не вдалося.

Чехословаччина

Після смерті К. Готвальдав 1953 р. першим секретарем ЦК КПЧ стає А. Новотний. За нього:

• у другій половині 50-х рр. було завершено колективізацію;

• прийнято Конституцію, за якою країна дістала назву ЧССР (Чехо-Словацька Соціалістична Республіка), проголошувалася провідна роль комуністичної партії в державі;

• урізано автономію Словаччини;

• розпочато репресії проти опозиції.

У другій половині 60-х рр. в країні активізується опозиція, яка виступає з гаслом побудови «соціалізму з людським обличчям» (тобто вимагає докорінних економічних і політичних реформ).Очолює опозицію О. Дубчек, який на початку 1968 р. за підтримки СРСР стає першим секретарем ЦК КПЧ і розпочинає реформи, що передбачали:

• обмеження ролі КПЧ в суспільстві;

• розширення свободи слова;

• збільшення ролі трудових колективів;

• перехід до федеративної структури держави;

• запровадження ринкових механізмів в економіці;

• цей період перетворень увійшов в історію під назвою «Празької весни».

Але програма реформ зумовила негативну реакцію консервативних сил в керівництві КПЧ, лідерів СРСР і країн соціалістичного табору Східної Європи.Коли дипломатичний тиск на дав бажаного результату, 21 серпня 1968 р. на територію Чехословаччини було введено війська ОВД (за винятком Румунії).О. Дубчека замінено Г. Гусаком, який згорнув реформи й провів чистку в партії. Економіка переживає застійні явища.

Угорщина

Із 1953–1955 рр. в Угорщині спостерігається послаблення режиму І. Надя, в 1955 р. його усувають від влади. Під впливом цих подій, а також в умовах розгортання антитоталітарних виступів у Польщі у 1956 р.,у країні 23 жовтня 1956 р. розпочалася народно-демократична революція.До Угорщини вводять радянські війська. Повстання було придушено.За даними статистики, за період з 23 жовтня по 31 грудня 1956 року у зв’язку з повстанням і бойовими діями з обох сторін загинуло 2652 угорських громадянини і було поранено 19 226.Втрати радянської армії, за офіційними даними, склали 669 убитих, 51 безслідно зниклих, 1540 — поранених. Прем’єр-міністра І. Надя та 12 членів його уряду 22 листопада 1956 року обманним шляхом виманили з посольства Югославії. Він був повішений 16 червня 1958 року. Близько 26 тис. чоловік піддалося судовому переслідуванню, з яких 13 тис. було засуджено до різних термінів ув’язнення. Загалом, за окремими оцінками, було страчено близько350 чоловік. Країну покинуло майже 200 000 осіб.Державу очолив Я. Кадар (1956–1988 рр.), який провів ряд реформ:

• у промисловості: розвивались галузі, які були розраховані на використання передової технології й висококваліфікованої робочої сили і не потребували значних обсягів сировини, децентралізація управління, надання підприємствам фінансової і господарчої самостійності, відмова від подальшої індустріалізації, запровадження економічних стимулів до праці, модернізація промисловості тощо;

• у сільському господарстві: 1959 р. почався масовий приплив селян до кооперативів, які отримували ренту за землю, що здавали кооперативові (протягом трьох-чотирьох років практично все угорське село було охоплене кооперативами); податкові пільги, створення мережі приватних підприємств по обслуговуванню техніки, стимулювання експорту сільськогосподарської

продукції тощо;

• у політичній сфері: припинення та відмова від політичних репресій, запровадження відносно вільного виїзду за кордон, узгодження курсу з СРСР разом з прагненням бути на крок попереду нього.

Ці заходи покращили рівень життя населення. Угорщину в цей період називають країною — «вітриною соціалізму».1973 року СРСР почав поставляти в Угорщину дешеві енергоносії. Кількість туристів до Угорщину збільшилась в десятки разів.1979 р. США повернули Угорщині корону короля Іштвана І.До середини 80-х років в Угорщині, як і в багатьох інших східноєвропейських країнах, вичерпались ресурси екстенсивного розвитку. Зовнішньоекономічна ситуація також стала несприятливою.Це призвело до обмеження капіталовкладень у народне господарство, скорочення імпорту, зниження особистого споживання, сповільнення загальних темпів зростання.Швидко збільшувалася зовнішня заборгованість: 1986 р. вона становила 8 млрд дол., а 1989 р. — близько 20 млрд.

Румунія

У 50-ті — на початку 60-х рр. в Румунії здійснюється форсована індустріалізація та колективізація, у політичному житті зміцнюються авторитарні методи керівництва, РРП лишилася єдиною політичною партією в країні, усі інші були або ліквідовані, або саморозпустилися.Політичні репресії стали звичайним явищем у житті суспільства.У 1965 р. першим секретарем ЦК РКП стає Н. Чаушеску. Ним було встановлено тоталітарний режим, що панував майже чверть століття і довів Румунію до глибокої кризи:

• на початку 80-х років зовнішня заборгованість Румунії Заходу досягла 10,2 млрд доларів. Залучення іноземних кредитів було призупинено;

• з 1980 р. виплата боргів стала пріоритетним напрямом румунської економіки. Із 1975 до 1989 р. Румунія сплатила західним кредиторам близько 21 млрд дол., у тому числі понад 7 млрд дол. як проценти за кредити. Румунія перетворилась на чи не найбіднішу державу Східного блоку, не враховуючи Албанію.

Спостерігається інтенсивний промисловий розвиток за рахунок отримання кредитів — фінансова заборгованість зростає;

• у 1986–1989 рр. індустрія працювала з нульовим приростом.

Недозавантаженість виробничих потужностей у промисловості становила 30 %. Сама Румунія споживала лише 14,6 % готових текстильних виробів, 11,6 % взуття, 6,3 % бензину, що вироблявся в країні;

• середня врожайність сільськогосподарських культур булла у 3–4 рази нижче від заявленої;

• політика «затягування пасків» — жорстка економія, що призвело до падіння життєвого рівня населення. Після зростання світових цін на нафту у 1974 р. румунська нафтопереробна промисловість залишилася без сировини. У 80-ті роки було запроваджено карткову систему на продукти харчування, хронічно

не вистачало електроенергії. Взимку, наприклад, заборонялось вмикати холодильники;

• родина Чаушеску була власником величезних багатств (62 палаци, 22 мисливські будинки, 2 кораблі — загальною вартістю на 5 млрд доларів, на особистих рахунках за кордоном — понад 1 млрд дол.);

• загострення національного питання.

Із Чаушеску охоче спілкувалися президенти США Ніксон, Форд, Картер, лідери Великої Британії, Франції. 1984 р. Румунія була єдиною соціалістичною країною, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі, за що Чаушеску рік потому отримав Олімпійський орден.На кінець 80-х рр. у Румунії зростає соціальне напруження, проте будь-які прояви невдоволення придушувалося завдяки ефективній діяльності Служби Безпеки — «Секурітате» і соціальної демагогії.

Болгарія

1954 р. першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков, прихильник політичного курсу Микити Хрущова.1958 р. Болгарія першою серед країн соціалізму завершила кооперування селянства. Наприкінці 60-х років уряд сповістив про побудову основ соціалізму.За Живкова Болгарія перетворилася на досить розвинену індустріально-аграрну країну. На відміну від інших «соціалістичних» країн, у Болгарії темпи зростання продуктивності аграрного сектору залишалися стабільно високими, а деякі види продукції конкурентоспроможними.У 60–70-ті роки з’явилися нові галузі господарства, у тому числі електротехнічна і електронна. Швидкими темпами розвивалися машинобудування, енергетика, хімічна промисловість.У 1971 р. було проголошено курс на побудову розвиненого соціалізму. У країні існувала монополія влади БКП, але при цьому тут не було серйозних внутрішньополітичних криз, як в інших країнах Східної Європи.Проте на початку 80-х рр. почалося уповільнення темпів розвитку. Назріває соціально-економічна криза, оскільки планова економіка досягла свого порогу ефективності. У середині 80-х років в економіці Болгарії розпочалася криза. Сотні підприємств стали збитковими, собівартість продукції зростала, а якість її залишалася низькою; імпорт перевищував експорт.Починаючи з 1985 р. Болгарія мусила довозити зерно, картоплю та інші продовольчі товари з-за кордону. Поглиблення кризи призвело до подальшого зниження й без того невисокого життєвого рівня населення, зростання корупції.Наростання кризи збігалося із невдалим рішенням Т. Живкова асимілювати етнічних турків (понад 1 млн людей з 9 млн жителів): туркам нав’язувалися болгарські прізвища; заборонялося спілкуватися турецькою мовою в громадських місцях; не дозволялося носити традиційний одяг, відправляти релігійні обряди, читати турецькі газети тощо. Через це до Туреччини, Австралії та США виїхало понад 300 тис. турків. У суспільстві критично поставилися до методів керівництва Т. Живкова.Цитати Т. Живкова«Міліція належить народу і народ належить міліції».«Гарний журналіст не той, який пише те, що говорять, а той, який пише те, що потрібно».

Югославія

У період з 1945 до 1980 року, коли при владі був Й. Тіто, було здійснено ряд політичних реформ:

• 29 листопада 1945 р. Югославія була проголошена ФНРЮ — федерацією 6 рівноправних республік — Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини;

• у 40–50-х рр. в економічній сфері запроваджується модель «самоврядного соціалізму» (у промисловості підприємства переведено на госпрозрахунок, вони дістали право брати участь у розробці загальної концепції держпланування, у сільському господарстві — запровадження кооперативів, збереження приватної власності);

• було ліквідовано союзні міністерства, управління господарською діяльністю передано республіканським органам;

• впроваджувалася ринкова економіка під контролем держави.

Ця модель економічних відносин дала позитивні результати.Але провадження самостійної політики Й. Тіто зумовило негативну реакцію з боку сталінського керівництва СРСР. У 1948–1949 рр. назріває серйозний конфлікт Тіто — Сталін. Керівництво Югославії було звинувачено у зраді соціалізму. Із Югославією було перервано будь-які економічні і політичні відносини. І тільки коли до влади прийшов М. Хрущова, ситуація між двома країнами нормалізувалась.VIII з’їзд СКЮ (1964) накреслив основні принципи «суспільно-економічної реформи»: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, право розподілу яких передавалося союзним, республіканським і місцевим банкам; 52 % чистого суспільного продукту залишалось у розпорядженні господарських підприємств; сфери охорони здоров’я, освіти і культури було переведено на самофінансування із місцевих джерел; засновано Фонд федерації для прискореного розвитку слабкорозвинених в економічному плані регіонів.Первинною ланкою політичної й економічної системи СФРЮ стала базова організація об’єднаної праці (БООП) — громада, коллектив невеликого підприємства тощо. У 80-ті роки кількість БООП досягла 20 000 одиниць. Підсумком реформ Броз Тіто стало співіснування в Югославії:1) «реального соціалізму» — в організаційній структурі політичної системи, в монополії СКЮ на владу, у вирішальній ролі правлячої партійно-державної еліти;2) капіталізму — у товарно-грошових відносинах, у масовій культурі;3) «моделі самоврядного соціалізму» — у низових ланках виробництва й розподілу.У 60-х рр. у країні наростають внутрішньополітичні проблеми. Знову «болючим» стає національне питання — визріває конфлікт між «багатими республіками» — Словенією, Хорватією, Сербією і «бідними» — Македонією, Чорногорією, Боснією і Герцеговиною. 

Предметно-історичні компетентності На допомогу вчителю історії

                                  Предметно-історичні компетентності

                                                                                                               На допомогу вчителю історії

        У навчальній програмі з історії представлено (у вигляді таблиці) основні компетенції, які необхідно сформувати в учнів, які виходять, передовсім, зі знань, умінь, навичок, цінностей, досвіду, що набувають учні в процесі навчання. Так, основними загальнонавчальними уміннями й навичками з історії визначено розумові та мовленнєві (усні та письмові), а до предметно-історичних умінь і навичок автори відносять: хронологічні, картографічні та спеціальні [4].

Пропонуємо перелік предметних компетенцій учнів (основної та старшої школи) з історії, складений  на основі відповідної навчальної програми.

^ До предметно-історичних компетенції учнів основної школи відносять:

-хронологічні (визначати дати і хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям; співвідносити дати подій із певним періодом історії; правильно користуватися лінією часу; встановлювати послідовність та синхронність історичних подій; складати хронологічні таблиці; синхронізувати події історії України та всесвітньої історії; складати синхроністичні таблиці; виокремлювати су-тнісні ознаки історичного періоду чи етапу);

-картографічні (визначати географічне положення країни, рельєф місцевості; показувати на карті місця історичних подій; читати історичну карту, правильно використовуючи знання легенди карти; виконувати завдання на контурній карті; використовувати карту як джерело інформації під час характеристики історичних подій, явищ, процесів; користуючись картою, визначати причини та наслідки історичних подій, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами довкілля; використовувати картографічну інформацію для пояснення розвитку міжнародних відносин, політичних інтересів тієї чи тієї країни);

-спеціальні (самостійно здобувати інформацію з тексту та позатекстових компонентів підручника з історії; аналізувати нескладні та адаптовані джерела історичної інформації; визначати, застосовувати історичні терміни та поняття, конкретизуючи поняття на прикладах або визначаючи ознаки поняття на основі аналізу фактів; розповідати про історичні події й явища, описувати їх; давати історичну характеристику видатним діячам; формулювати емоційно-ціннісну оцінку історичних подій і діяльності історичних осіб; визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ та подій; висловлювати власну позицію щодо історичної інформації й обґрунтовувати її; відокремлювати упереджену інформацію від неупередженої).
           ^ До предметно-історичних компетенції учнів старшої школи відносять:

- хронологічні (розглядати суспільні явища у розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу; співставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу);

-картографічні (аналізувати інформацію карти як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретно-історичний період; аналізувати карту як джерело інформації про основні тенденції розвитку міжнародних відносин та місця в них України; на основі карти пояснювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями та явищами; характеризувати історичний процес та його регіональні особливості, спираючись на карту);

-спеціальні (визначати роль людського фактора в історії, давати багатогранну характеристику історичних особистостей, розкривати внутрішні мотиви дій, складати політичні та історичні портрети; визначати протиріччя в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та їхньої ролі в історичному процесі; самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та історичні факти, явища, події; критично аналізувати та оцінювати історичні джерела; виявляти тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність; оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських та національних цінностей).

           Формування тих чи тих компетенцій потребує від учителя обов’язкового врахування вікових особливостей учнів та особливостей навчальних курсів, однак важливіше розуміти, які компетенції і як необхідно формувати, що має стати результатом навчання кожного шкільного предмета.
         Окрім того, загальна характеристика рівнів навчальних досягнень учнів (їхніх компетенцій) матиме неоднакове втілення для учнів різних класів. Так, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів 5 класу з історії України зводяться до таких предметних компетенцій: здатність визначати історичні події в часі та просторі (пояснювати як відбувається відлік часу в історії; креслити стрічку часу та позначати події на ній; співвідносити рік із століттям; розрізняти умовні позначки на історичній карті; знаходити на карті історичні об’єкти); користуватися підручником та іншими джерелами історичної інформації (свідоме читання адаптованого історичного тексту, знаходження історичної інформації; відрізняти справжні історичні факти та постаті від вигаданих; складання простого плану та запитань); оперувати та застосовувати історичні поняття (складання словника історизмів, втлумачування їх на основі тексту); давати власну оцінку історичним подіям.
       Отже, історична пропедевтика 5 класу націлена передусім на початкові знання, елементарні уявлення та найпростіші вміння. Історичні знання п’ятикласників можна охарактеризувати як фрагментарні, початкові. Відповідно, їхні навчальні досягнення мають елементарний рівень і більш практичну спрямованість, загалом пов’язані з уміннями читати й розуміти адаптований історичний текст, працювати з історичними ілюстраціями, адаптованою історичною картою та стрічкою часу.
      З роками навчання учнівські компетенції, що повинні бути сформованими в процесі шкільної історичної освіти, поступово ускладнюються. Результатом навчальної діяльності учнів з історії, на думку О. Пометун та Г. Фреймана, повинні стати такі компетенції: хронологічна – передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі; просторова – орієнтування учнів в історичному просторі; інформаційна – вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації; мовленнєва – будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних подій і явищ; логічна – аналізувати, пояснювати історичні факти, формулювати теоретичні поняття, положення, концепції; аксіологічна – формулювати версії й оцінки історичного руху та розвитку [2, с. 106 –107].
Набуття цих компетенцій учнями можливе за умови цілеспрямованої роботи під час навчального процесу з предмету за конкретними напрямами. Так, формування хронологічної компетентності учнів забезпечать розгляд суспільних явищ в розвитку та в конкретних історичних умовах певного часу; зіставлення історичних подій, явищ із періодами (епохами), а також орієнтація на використання наукової періодизації історії як способу пізнання історичного процесу – забезпечить.
     Формування просторової компетентності повинне здійснюватися на основі співвідношення розвитку історичних явищ і процесів із географічним положенням країн та природними умовами; використання карти під час визначення причин та наслідків історичних подій, процесів; характеристика регіональних особливостей та геополітичних чинників розвитку країн на основі аналізу карти і факторів довкілля.
   Інформаційна компетентність учня формуватиметься за таких умов: критичного аналізу й оцінки історичних джерел, виявлення тенденційної інформації та пояснення необ’єктивності; самостійної інтерпретації школярами змісту історичних джерел та відображених історичних фактів, подій, явищ; оцінювання, порівняння, пояснення учнями фактів і явищ дійсності на основі інформації, отриманої з різних джерел.
     Задля формування мовленнєвої компетентності на уроках історії учні повинні – розповідати про історичні події та явища й описувати їх, давати усний відгук на відповідь однокласника, оцінювати власну відповідь, брати участь у дискусії, аргументувати власну позицію; письмово – писати оповідання (есе, аналітичні доповіді, реферати, рецензії) про події та історичні постаті, складати різні типи планів, формулювати доречні питання до історичних текстів; усно та письмово – надавати історичну характеристику (подіям, явищам, видатним діячам), складати таблиці та схеми, будувати на цій основі відповідь.
     Формування логічної компетентності учня відбувається під час аналізу, синтезу й узагальнення школярем історичної інформації; використання на уроці наукової термінології; всебічній характеристиці учнями історичних постатей, розкритті внутрішніх мотивів дій, створення політичних та історичних портретів; самостійного визначення учнями сутності, наслідків та значення історичних подій і явищ; проведення нескладних досліджень, проектної роботи.
      Задля формування аксіологічної компетентності учні повинні порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти й діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, власну систему цінностей із позиції загальнолюдських та національних цінностей; виявляти суперечності в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та роль в історичному процесі, тенденції й напрями історичного розвитку; оцінювати різні версії й думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними.
Отже, з’ясувавши сутність та окресливши основні особливості формування предметно-історичних компетенцій учнів як результату їхньої навчальної діяльності, зазначимо, що ефективна реалізація компетентнісного підходу в шкільній освіті України потребує чіткого визначення переліку компетентностей у межах освітніх галузей і предметів, а також адекватно організованого процесу навчання (форм, методів, прийомів, засобів, системи оцінювання).

У ході ДПА учителем визначається рівень навчальних досягнень учнів та виявлення ступеня сформованості предметних компетентностей:

хронологічної (орієнтація в історичному часі),

просторової (орієнтація в історичному просторі),

інформаційної (вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації),     

логічної (вміння учнів визначати та застосовувати теоретичні поняття, положення, теорії для аналізу й пояснення історичних фактів, явищ, процесів),

аксіологічної (роз'яснення суті описаних у джерелі подій та явищ),

мовної (побудова усних та письмових висловлень про історичні події та явища).

Вчитель сьогодні

       Здобуваючи освіту, ми здобуваємо належний рівень професійної підготовки, моральні якості, якими має володіти справжній вчитель. Особистість вчителя наділяється особливим значенням, тому що він веде дітей до знань, добра, культури. Допомагаючи дітям здобути знання, вчитель їх має підтримувати, заохочувати, все пробачати і враховувати потреби і побажання кожної дитини.

          Але все це теоретичне навчання! Адже коли переступаєш поріг школи і зустрічаєш реальних учнів, а не тих, що у підручнику, то виникає купа запитань, а відповідь не знаєш де шукати, тому що не написано стільки книжок, скільки є дітей. Приходить розуміння того, що навіть прочитавши всі методичні рекомендації і посібники, досконало вивчивши практику викладання різних педагогів, тобі недостатньо буде цієї інформації. На жаль, практика дуже відрізняється від теорії і у більшості випадків ми до цього просто не готові. Але  вже в школі розумієш, що твої учні не літературні герої і ти навряд чи знайдеш його прототип у підручнику. Сьогодні не достатньо просто добре володіти науковим матеріалом і тим арсеналом знань і вмінь, які нам дає педагогічний університет аби бути гарним, талановитим вчителем. Працюючи з дітьми, я зрозуміла, що найголовніша якість, яка має бути у сучасного вчителя це не тільки вміння працювати з усіма сучасними технологіями аби зацікавити дітей. Найголовніше — це навчитися любити всіх, а це найскладніше. Тому що саме зараз є дуже багато проблемних, розбещених дітей саме через технічний прогрес і для них поняття любові, толерантності, поваги даються складніше, на жаль. Сучасні діти віддадуть перевагу модним гаджетам, ніж проведеними вихідними з батьками. А тому інколи важливіше приділяти більше уваги саме вихованню дитини, її духовному стану. Звісно сучасні технології пропонують чудову технічну базу школам і тому сучасному вчителю потрібно бути обізнаним у всіх новинках техніки. Але щоб завоювати довіру і повагу учнів, потрібно не тільки використовувати всі надбання техніки, але мати набагато більше моральних якостей ніж ми маємо, знати набагато більше ніж ми можемо, бути оптимістом і глибоко вірити у дітей. Потрібно пам’ятати про те, що  всі не можуть бути видатними майстрами слова, талановитими вченими або обдарованими художниками, а ось бути толерантною, чуйною, вихованою людиною, законослухняним громадянином, справжнім татом або мамою мають бути всі.

         Сучасний вчитель, на мою думку, це не просто взірець правди і науки, а справжній актор і в залежності від ситуації має швидко перевтілюватися у нову роль. Сьогодні вчитель має співпрацювати дуже багато з батьками. Адже сучасні батьки надто зайняті і тому намагаються перекласти всю відповідальність за своїх дітей саме на вчителя. Вчитель звичайно знає, як управляти процесом навчання і як саме його контролювати. Основне завдання вчителя – це полегшити, структурувати навчання учнів, але вчитель ніяк не може замінити всі функції батьків. Наша справа заключається в тому, що ми маємо нести дітям ті знання, той досвід, але робити це таким чином аби не зруйнувати дитячі душі

ОПОРНІ ТАБЛИЦІ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ 9 КЛАС

http://loippo.lviv.ua/files/2015/metodyka/9.doc

ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО

http://osvita.ua//doc/files/news/443/44302/Urok_1.doc

https://yandex.ua/video/search?filmId=17414557875015088534&text=ютуб%20борис%20мозолевський&noreask=1&path=wizard

Для 11 класу

http://gdz4you.com/prezentacii/prezentacii-drugie/2214-prezentacya-na-temu-yevrontegracya.html

День Соборності

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна-єдина,-

Писав в своїх віршах Тарас

«Молюсь, - казав він,- щоб у тебе

Не було між людьми війни

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі».

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!