Польща
1956 р. — перша криза. 28 червня у м. Познань
спалахнув страйк. Робітники висунули вимоги економічного характеру.
Робітники роззброїли охорону в’язниці, заволоділи
зброєю, атакували приміщення управління державної безпеки. Загинуло 55 осіб,
померло від поранень 19, поранення і каліцтва дістали 575 осіб.Першим секретарем ЦК ПОРП стає «опальний» В. Гомулка,
який провів ряд заходів з метою послаблення кризи: розпустив примусово створені
кооперативи (припинено було примусову колективізацію — близько 85 % землі
залишилось у приватній власності), провів партійну чистку.Але це суттєво ситуацію не змінило.1968 р. загострився конфлікт між партійним
керівництвом та польською інтеліґенцією.Історичні праці, літературні твори піддавалися
безпрецедентній цензурі. Група науково-творчої інтелігенції звернулася до
керівництва країни з пропозицією проведення реформи, відомою як «Лист 34-х» і
«Відкритий лист до членів партії». 8 березня розпочався виступ студентів
Варшавського університету, який став наслідком заборони п’єси А. Міцкевича
«Дзяди» на сцені театру «Народови». Демонстранти несли гасла «Хочемо правди
Міцкевича», «Хочемо свободи без цензури».1970 р. — друга криза. 12 грудня 1970 р.
підвищились ціни на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах
Ґданська, Ґдині, Щецина розпочалися страйки. Робітників підтримало студентство.
Розпочалися стихійні напади на магазини. Влада придушила виступ страйкарів.
Внаслідок цих заворушень 44 особи загинуло і понад тисячу було поранено.
Першим секретарем ЦК ПОРП стає Е. Герек, який узяв
курс на «перетворення Польщі на європейську Японію». На західні кредити були
побудовані нові підприємства. Але їх продукція не мала збуту. У другій половині
70-х років соціально-економічне становище у країні різко погіршилось. Зменшилося
постачання сировиною і паливом. Е. Герек змушений був віддати розпорядження про
підвищення цін на продовольство в червні 1976 р.Польща 1980 р. мала величезний борг — 23 млрд доларів.1980 р. — третя криза. У липні–серпні 1980 р.
розпочалися страйки у Гданську, Гдині, Щецині. До робітників приєдналися
студенти, селяни. До кінця вересня в страйках взяло участь 1,2 млн осіб.
На хвилі страйкового руху 17 серпня 1980 р. у Ґданську
виникла незалежна профспілка «Солідарність», яку очолив один із керівників
страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лєх Валєнса. У
вересні 1981 р. Лєха Валєнсу було обрано лідером незалежної профспілки на
загальнонаціональній конференції.Першим секретарем ЦК ПОРП стає спочатку С. Каня, потім
В. Ярузельський, який у грудні 1981 р. запроваджує в країні воєнний стан
(існував до 1983 р.).Політична ситуація в країні була взята під контроль,
але економічну кризу подолати не вдалося.
Чехословаччина
Після смерті К. Готвальдав 1953 р. першим секретарем ЦК КПЧ стає А. Новотний.
За нього:
- у другій половині 50-х рр. було завершено колективізацію;
- прийнято Конституцію, за якою країна дістала назву ЧССР (Чехо-Словацька Соціалістична Республіка), проголошувалася провідна роль комуністичної партії в державі;
- урізано автономію Словаччини;
- розпочато репресії проти опозиції.
У другій половині 60-х рр. в країні активізується
опозиція, яка виступає з гаслом побудови «соціалізму з людським обличчям»
(тобто вимагає докорінних економічних і політичних реформ).Очолює опозицію О. Дубчек, який на початку 1968 р. за
підтримки СРСР стає першим секретарем ЦК КПЧ і розпочинає реформи, що
передбачали:
- обмеження ролі КПЧ в суспільстві;
- розширення свободи слова;
- збільшення ролі трудових колективів;
- перехід до федеративної структури держави;
- запровадження ринкових механізмів в економіці;
- цей період перетворень увійшов в історію під назвою «Празької весни».
Але програма реформ зумовила негативну реакцію
консервативних сил в керівництві КПЧ, лідерів СРСР і країн соціалістичного
табору Східної Європи.Коли дипломатичний тиск на дав бажаного результату, 21
серпня 1968 р. на територію Чехословаччини було введено війська ОВД (за
винятком Румунії).О. Дубчека замінено Г. Гусаком, який згорнув реформи й
провів чистку в партії. Економіка переживає застійні явища.
Угорщина
Із 1953–1955 рр. в Угорщині спостерігається
послаблення режиму І. Надя, в 1955 р. його усувають від влади. Під впливом цих
подій, а також в умовах розгортання антитоталітарних виступів у Польщі у 1956
р.,у країні 23 жовтня 1956 р. розпочалася
народно-демократична революція.До Угорщини вводять радянські війська. Повстання було
придушено.За даними статистики, за період з 23 жовтня по 31
грудня 1956 року у зв’язку з повстанням і бойовими діями з обох сторін загинуло
2652 угорських громадянини і було поранено 19 226.Втрати радянської армії, за офіційними даними, склали
669 убитих, 51 безслідно зниклих, 1540 — поранених. Прем’єр-міністра І. Надя та
12 членів його уряду 22 листопада 1956 року обманним шляхом виманили з
посольства Югославії. Він був повішений 16 червня 1958 року. Близько 26 тис.
чоловік піддалося судовому переслідуванню, з яких 13 тис. було засуджено до
різних термінів ув’язнення. Загалом, за окремими оцінками, було страчено
близько350 чоловік. Країну покинуло майже 200 000 осіб.Державу очолив Я. Кадар (1956–1988 рр.), який провів
ряд реформ:
- у промисловості: розвивались галузі, які були розраховані на використання передової технології й висококваліфікованої робочої сили і не потребували значних обсягів сировини, децентралізація управління, надання підприємствам фінансової і господарчої самостійності, відмова від подальшої індустріалізації, запровадження економічних стимулів до праці, модернізація промисловості тощо;
- у сільському господарстві: 1959 р. почався масовий приплив селян до кооперативів, які отримували ренту за землю, що здавали кооперативові (протягом трьох-чотирьох років практично все угорське село було охоплене кооперативами); податкові пільги, створення мережі приватних підприємств по обслуговуванню техніки, стимулювання експорту сільськогосподарської
продукції тощо;
- у політичній сфері: припинення та відмова від політичних репресій, запровадження відносно вільного виїзду за кордон, узгодження курсу з СРСР разом з прагненням бути на крок попереду нього.
Ці заходи покращили рівень життя населення. Угорщину в
цей період називають країною — «вітриною соціалізму».1973 року СРСР почав поставляти в Угорщину дешеві
енергоносії. Кількість туристів до Угорщину збільшилась в десятки разів.1979 р. США повернули Угорщині корону короля Іштвана
І.До середини 80-х років в Угорщині, як і в багатьох
інших східноєвропейських країнах, вичерпались ресурси екстенсивного розвитку.
Зовнішньоекономічна ситуація також стала несприятливою.Це призвело до обмеження капіталовкладень у народне
господарство, скорочення імпорту, зниження особистого споживання, сповільнення
загальних темпів зростання.Швидко збільшувалася зовнішня заборгованість: 1986 р.
вона становила 8 млрд дол., а 1989 р. — близько 20 млрд.
Румунія
У 50-ті — на початку 60-х рр. в Румунії здійснюється
форсована індустріалізація та колективізація, у політичному житті зміцнюються
авторитарні методи керівництва, РРП лишилася єдиною політичною партією в
країні, усі інші були або ліквідовані, або саморозпустилися.Політичні репресії стали звичайним явищем у житті
суспільства.У 1965 р. першим секретарем ЦК РКП стає Н. Чаушеску.
Ним було встановлено тоталітарний режим, що панував майже чверть століття і
довів Румунію до глибокої кризи:
- на початку 80-х років зовнішня заборгованість Румунії Заходу досягла 10,2 млрд доларів. Залучення іноземних кредитів було призупинено;
- з 1980 р. виплата боргів стала пріоритетним напрямом румунської економіки. Із 1975 до 1989 р. Румунія сплатила західним кредиторам близько 21 млрд дол., у тому числі понад 7 млрд дол. як проценти за кредити. Румунія перетворилась на чи не найбіднішу державу Східного блоку, не враховуючи Албанію.
Спостерігається інтенсивний промисловий розвиток за
рахунок отримання кредитів — фінансова заборгованість зростає;
- у 1986–1989 рр. індустрія працювала з нульовим приростом.
Недозавантаженість виробничих потужностей у
промисловості становила 30 %. Сама Румунія споживала лише 14,6 % готових
текстильних виробів, 11,6 % взуття, 6,3 % бензину, що вироблявся в країні;
- середня врожайність сільськогосподарських культур булла у 3–4 рази нижче від заявленої;
- політика «затягування пасків» — жорстка економія, що призвело до падіння життєвого рівня населення. Після зростання світових цін на нафту у 1974 р. румунська нафтопереробна промисловість залишилася без сировини. У 80-ті роки було запроваджено карткову систему на продукти харчування, хронічно
не вистачало електроенергії. Взимку, наприклад,
заборонялось вмикати холодильники;
- родина Чаушеску була власником величезних багатств (62 палаци, 22 мисливські будинки, 2 кораблі — загальною вартістю на 5 млрд доларів, на особистих рахунках за кордоном — понад 1 млрд дол.);
- загострення національного питання.
Із Чаушеску охоче спілкувалися президенти США Ніксон,
Форд, Картер, лідери Великої Британії, Франції. 1984 р. Румунія була єдиною
соціалістичною країною, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі, за що
Чаушеску рік потому отримав Олімпійський орден.На кінець 80-х рр. у Румунії зростає соціальне
напруження, проте будь-які прояви невдоволення придушувалося завдяки ефективній
діяльності Служби Безпеки — «Секурітате» і соціальної демагогії.
Болгарія
1954 р. першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков,
прихильник політичного курсу Микити Хрущова.1958 р. Болгарія першою серед країн соціалізму
завершила кооперування селянства. Наприкінці 60-х років уряд сповістив про
побудову основ соціалізму.За Живкова Болгарія перетворилася на досить розвинену
індустріально-аграрну країну. На відміну від інших «соціалістичних» країн, у
Болгарії темпи зростання продуктивності аграрного сектору залишалися стабільно
високими, а деякі види продукції конкурентоспроможними.У 60–70-ті роки з’явилися нові галузі господарства, у
тому числі електротехнічна і електронна. Швидкими темпами розвивалися
машинобудування, енергетика, хімічна промисловість.У 1971 р. було проголошено курс на побудову
розвиненого соціалізму. У країні існувала монополія влади БКП, але при цьому
тут не було серйозних внутрішньополітичних криз, як в інших країнах Східної
Європи.Проте на початку 80-х рр. почалося уповільнення темпів
розвитку. Назріває соціально-економічна криза, оскільки планова економіка
досягла свого порогу ефективності. У середині 80-х років в економіці Болгарії
розпочалася криза. Сотні підприємств стали збитковими, собівартість продукції
зростала, а якість її залишалася низькою; імпорт перевищував експорт.Починаючи з 1985 р. Болгарія мусила довозити зерно,
картоплю та інші продовольчі товари з-за кордону. Поглиблення кризи призвело до
подальшого зниження й без того невисокого життєвого рівня населення, зростання
корупції.Наростання кризи збігалося із невдалим рішенням Т.
Живкова асимілювати етнічних турків (понад 1 млн людей з 9 млн жителів): туркам
нав’язувалися болгарські прізвища; заборонялося спілкуватися турецькою мовою в
громадських місцях; не дозволялося носити традиційний одяг, відправляти
релігійні обряди, читати турецькі газети тощо. Через це до Туреччини, Австралії
та США виїхало понад 300 тис. турків. У суспільстві критично поставилися до
методів керівництва Т. Живкова.Цитати Т. Живкова«Міліція належить народу і народ належить міліції».«Гарний журналіст не той, який пише те, що говорять, а
той, який пише те, що потрібно».
Югославія
У період з 1945 до 1980 року, коли при владі був Й.
Тіто, було здійснено ряд політичних реформ:
- 29 листопада 1945 р. Югославія була проголошена ФНРЮ — федерацією 6 рівноправних республік — Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини;
- у 40–50-х рр. в економічній сфері запроваджується модель «самоврядного соціалізму» (у промисловості підприємства переведено на госпрозрахунок, вони дістали право брати участь у розробці загальної концепції держпланування, у сільському господарстві — запровадження кооперативів, збереження приватної власності);
- було ліквідовано союзні міністерства, управління господарською діяльністю передано республіканським органам;
- впроваджувалася ринкова економіка під контролем держави.
Ця модель економічних відносин дала позитивні
результати.Але провадження самостійної політики Й. Тіто зумовило
негативну реакцію з боку сталінського керівництва СРСР. У 1948–1949 рр.
назріває серйозний конфлікт Тіто — Сталін. Керівництво Югославії було
звинувачено у зраді соціалізму. Із Югославією було перервано будь-які
економічні і політичні відносини. І тільки коли до влади прийшов М. Хрущова,
ситуація між двома країнами нормалізувалась.VIII з’їзд СКЮ (1964) накреслив основні принципи
«суспільно-економічної реформи»: було ліквідовано державні централізовані
інвестиційні фонди, право розподілу яких передавалося союзним, республіканським
і місцевим банкам; 52 % чистого суспільного продукту залишалось у розпорядженні
господарських підприємств; сфери охорони здоров’я, освіти і культури було
переведено на самофінансування із місцевих джерел; засновано Фонд федерації для
прискореного розвитку слабкорозвинених в економічному плані регіонів.Первинною ланкою політичної й економічної системи СФРЮ
стала базова організація об’єднаної праці (БООП) — громада, коллектив
невеликого підприємства тощо. У 80-ті роки кількість БООП досягла 20 000
одиниць. Підсумком реформ Броз Тіто стало співіснування в Югославії:1) «реального соціалізму» — в організаційній структурі
політичної системи, в монополії СКЮ на владу, у вирішальній ролі правлячої
партійно-державної еліти;2) капіталізму — у товарно-грошових відносинах, у
масовій культурі;3) «моделі самоврядного соціалізму» — у низових ланках
виробництва й розподілу.У 60-х рр. у країні наростають внутрішньополітичні
проблеми. Знову «болючим» стає національне питання — визріває конфлікт між
«багатими республіками» — Словенією, Хорватією, Сербією і «бідними» —
Македонією, Чорногорією, Боснією і Герцеговиною.
Немає коментарів:
Дописати коментар