Після першої світової війни посилилась залежність країн Латинської Америки від іноземного капіталу, причому американський став усе більше тіснити англійський. Засилля іноземного капіталу перешкоджало розвитку національної економіки країн Латинської Америки, сприяло збереженню феодальних і напівфеодальних відносин, особливо на селі.
Економічна експансія західних держав поєднувалася з військово-політичною. США втручалися у внутрішні справи держав континенту, направляли туди війська, придушували виступи мас, змінювали не лояльні до них уряди. США господарювали в країнах Карибського басейну, вважаючи його зоною «життєво важливих американських інтересів». Прийнята ще в 1901 р. конгресом США «поправка Платта» надавала право США створювати на території Куби військово-морські бази й у разі потреби окупувати її територію. В політиці США щодо Латинської Америки поєднувалась «дипломатія долара» й «великого кийка».
Поєднання політичного суверенітету й економічної залежності значною мірою визначало розвиток країн цього регіону у міжвоєнний період. З 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими є Бразилія, Аргентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чілі. В рамках світової господарської системи латиноамериканський регіон відіграв роль аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничодобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія - каву, Аргентина - збіжжя і м'ясо, Уругвай - вовну, Чилі - мідь та селітру, Болівія - олово, Перу - срібло й бавовну, Венесуела - нафту і залізну руду, Коста - Ріка і Гватемала - банани. Все це створювало велику залежність економіки латиноамериканських країн від кон'юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги найжорстокіших
Всесвітня історія
економічних потрясінь кожного разу, коли зовнішня ситуація складалася несприятливо для їхнього експорту.
Панування поміщицьких олігархій, економічна й політична залежність країн Латинської Америки від іноземного капіталу створювали об'єктивні передумови для антифеодальних, антиімперіалістичних буржуазно-демократичних революцій.
Під час першої світової війни й у перші повоєнні роки в суспільно-політичному житті Аргентини провідне місце займала партія Громадянський радикальний союз. Лідер радикалів Іпполіто Ірігойен з 1916 р. займав посаду президента. Радикали проголосили широку програму реформ: заохочення розвитку національної промисловості, обмеження проникнення в країну іноземного капіталу, захист дрібної власності, державна допомога орендарям, введення загального виборчого права.
Адміністрація ірігойена здійснювала реорганізацію державного й місцевого управління, розширювала права муніципалітетів, але не поспішала з реалізацією соціальних перетворень.
Після придушення виступу робітників у січні 1919 р в Аргентині було запроваджено робітниче законодавство, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, обов'язковий вихідний на тиждень, двотижнева оплачувана відпустка, мінімум заробітної плати
Уряд Ірігойена не зважився на проведення докорінної аграрної реформи й знищення великого поміщицького землеволодіння. Він обмежився продажем 8 млн. га землі з державного фонду, яку придбали в основному заможні селяни й іммігранти.
Мексиканська революція 1910-1917 р. не була доведена до кінця не розв’язала завдань, які стояли перед нею. У 1920 р. лідер опозиції генерал Альваро Обрегон здійснив державний переворот. Режим «революційного каудилізму» (з іспанської каудильо - вождь;, встановлений Обрегоном, при якому величезні повноваження були зосереджені в руках президе-^а спирався на національну буржуазію, землевласників капіталістичного типу, а також на частину оф.черс'ва Уряд Обрегона часто втручався в трудові конфлікти, змушуючи підприємців іти на поступ-:»' В.н -рискорив проведення аграрної реформи: у 1921-1923 р. селянам у постійне володіння передал/ олизэко 6СС тис га землі, ще більше в тимчасове користування. В результаті позиції латифундистів дещо послабшали Посилився капіталістичний розвиток села. Президент відмовився повернути арлериканським власникам конфісковану в них під час революції землю. Наслідком цього стало згортання видобутку нафти іноземними компаніями, закриття інших підприємств, створення економічного хаосу. Обоегон змушений був погодитися сплатити американцям компенсацію за конфісковану в них землю мзй-с
На початку 1924 р. економічне становище Мексики покращилося п;сл?есс--а рсзс.хз сула переборена, реформи, проведені урядом, створили умови для розвитку національне, e-c-cv
На президентських виборах 1924 р. главою держави був обраний Ппута^с Er s: який називав себе «соціалістом». Новий представник «революційного каудил з:/, ■-альєс
продовжував розпочату Обрегоном політику заохочення національного капіталу н д-:,_*ва на селі. До 1928 р. між селянами було додатково розподілено 3,2 млн. га поміщицеко зе\\" -ахтовий закон» (1925) визнавав за іноземцями право оренди на 50 років нафтових родовищ до 1
травня 1917 р , але незабаром Верховний суд Мексики визнав «нафтовий закон» не-:сг;',—> йним. Права компаній на розвідку й видобуток нафти тепер не були обмежені 50-річним терм -cv ■ власники таких земель одержували право на необмежений термін концесії. Під час проведення з'рзр^О; реформи робилися поступки поміщикам, майже не була порушена власність іноземців, яким належало близько ЗО млн. га землі. Національній буржуазії, незважаючи на те, що вона знаходилася при влад, так і не вдалося зайняти провідні позиції в економіці. Багато галузей промисловості: гірничодобувна, нафтова, обробна - залишалися під контролем іноземного капіталу. Інвестиції CLUA з 1913 по 1929 р. подвоїлися. В американських власників у середині 20-х pp. залишалося близько однієї восьмої земельного фонду країни.
В 1926 р. уряд провів закони, що забороняли духовенству займатися політичною діяльністю та позбавили церкву права володіти нерухомістю. Були ліквідовані чернечі ордени, запроваджена світська освіта. Духовенство почало своєрідний «страйк», припинивши на три роки богослужіння.
Новітня історія
Наприкінці 20-х pp. відбулося поправіння режиму «революційного каудилізму». Багате - • режиму під час перебування при владі, збагатилися. Вони вимагали припинення «соцаг-- експериментів».
В цілому діяльність Кальєса сприяла зміцненню позицій національної буржуазії, економ:--: підйому.
На початку 20-х pp. економіка Чілі залишалася в кризовому стані, що значно ускладнюй; - політичну ситуацію. В політичне життя почали втручатися збройні сили. 5 вересня 1924 р армійських офіцерів скинула ліберальний уряд і встановила реакційну військову диктатуру. В:-, протрималася чотири місяці. На початку 1925 р. диктатура була скинута в результаті нового військсї:- перевороту, учасники якого поновили при владі президента Алессандрі. В 1925 р. прийняли конституцію Чілі. В ній проголошувалися основні буржуазно-демократичні свободи, жінки одержаг виборчі права, церква відокремлювалася від держави. Президент наділявся великими повноваження1.', він міг скасувати конституційні гарантії й вводити надзвичайний стан
Період конституційного правління продовжувався недовго. У 1927 р. полковник /баь=-:: відсторонив президента й установив свою диктатуру. Диктаторськими методами Ібаньєс намага-:- вирішити проблеми, не вирішені цивільними урядами. Конфлікти між працею і капіталом повинні буг. регулюватися за допомогою контрольованих урядом профспілок. Для пом'якшення аграрного питаь-^ Ібаньєс у 1928 році створив Колонізаційну земельну палату, покликану купувати землю = латифундистів і продавати її дрібними ділянками в кредит селянам. Багато тих, хто взяв кредити, ^ змогли вчасно за них розрахуватися і розорилися. В результаті 14-річної діяльності палати істотних зм - у землеволодінні Чілі не відбулося.
У 1925 р. на пост президента Куби вступив Херардо Мачадо. Його уряд проводив репресії прот.' діячів демократичного руху. Вбивства робітничих і студентських лідерів, журналістів і письменник = стали звичайним явищем на Кубі. Мачадо називали «президентом тисячі убивств». У країні почала здійснюватися розрекламована програма «суспільних робіт», у ході якої велося будівництво доріг престижних об’єктів. Усе це зменшило безробіття і відкрило деякі можливості для діяльності кубинсько буржуазії.
Мачало поставив на державні посади вірних йому людей, створив оснащену американською зброєю професійну армію й установив контроль над діяльністю політичних партій За роки президентства він так укріпив свої позиції, що зміг забезпечити своє «переобрання» на другий термін до
Розвиток економіки Куби мав однобічний характер - весь добробут країни залежав від однієї культури - цукрової тростини. В той же час країна була змушена ввозити продовольство з-за кордону.
В 20-ті pp. в деяких країнах Латинської Америки посилюється боротьба проти місцевої реакції. Так в бразильській армії на початку 20-х pp. виник рух молодших офіцерів і сержантів, відомий під назвою рух тененсистів (тененте з португальської - лейтенант). Його учасники виражали протест дрібної буржуазії, частини інтелігенції і середніх верств населення проти реакційної політики буржуазно- поміщицьких урядів, висували гасло вільної Бразильської республіки. Вони сподівалися цього досягти шляхом «військової революції».
В 1922 р. група кадетів військової школи й молодших офіцерів столичного гарнізону підняла повстання, сподіваючись скинути уряд. Спроба виявилася невдалою і воно було придушене.
Через два роки, у 1924 р. група офіцерів розпочалося нове повстання в Сан-Паулу. Після тритижневих боїв повстанці були змушені залишити місто. У жовтні 1924 р. на півдні країни спалахнуло нове повстання. Обидва загони незабаром об'єдналися в так звану «Непереможну колону» ії керівники заявляли про необхідність відновлення конституційних свобод. На шляху проходження колони вони не намагалися здійснити аграрні перетворення, обмежуючись тим, що знищували боргові розписки селян.
«Непереможна колона» з боями пройшла територією 14 штатів, подолавши відстань у 26 тис. км. Повстанці вели партизанську війну «в русі», завдавши поразки 18 бразильським генералам, У 1927 р. колона досягла кордону Болівії й була інтернована. Її дії не призвели до загального повстання проти
Всесвітня історія
реакційної диктатури, але уряд був змушений трохи пом'якшити реакційний режим. Проте незабаром репресії відновилися.
Особливо завзятий характер мала боротьба проти місцевої реакції в Нікарагуа. В 1926 р. тут почався рух, у якому взяли участь робітники, селяни, дрібна буржуазія. Повстанська армія, очолювана Аугусто Сандіно завдала ряд поразок американській морській піхоті, яка висадилась у Нікарагуа. Повстанський рух під гаслом «Краще вмерти патріотом, ніж гнити рабом! Воля чи смерть!» продовжувався сім років. У січні 1933 р. США були змушені відкликати свої війська. У 1934 р. герой визвольної боротьби Сандіно був убитий начальником «національної гвардії» Анастасіо Сомосой, якого незабаром, користуючись підтримкою США, проголосили президентом Нікарагуа.
Світова економічна криза поставила слабку економіку латиноамериканських країн на межу катастрофи. Надвиробництво сільськогосподарської продукції, що наростало з середини 20-х pp., привело до того, що на складах її нагромадилося більше, чим споживалося в усьому світі протягом року. Згубно відбилося на зовнішній торгівлі зниження ціни на неї В роки світової економічної кризи посилилося суперництво між країнами регіону. Воно знаходило своє відображення у військово- політичних конфліктах між латиноамериканськими країнами.
З жовтня 1930 р. у ряді штатів Бразилії почалися антиурядові заколоти. Після того, як у більшості штатів влада перейшла до лібералів, які проголошували гасла економічної й політичної стабілізації, демократизації, справедливого соціального законодавства, в столиці був скинутий правлячий президент і 3 листопада 1930 р. Ж.Варгас сформував уряд, у якому вже не було представників кавової олігархії. Ж.Варгас скасував конституцію 1891 p., розпустив конгрес та інші виборні органи. Були прийняті закони, що сприяли пожвавленню промисловості й торгівлі. Відновлений 8-годинний робочий день, введена рівна оплата за рівну працю для чоловіків і жінок, соціальне страхування й пенсійне забезпечення для окремих категорій населення.
Установчі збори розробили нову конституцію Бразилії, яка набрала чинності в 1934 p., після чого Ж.Варгас був обраний президентом республіки. Глава держави одержав майже не обмежені повноваження.
У 1931 р. в Чілі була повалена військово-поліцейська диктатура Ібаньєса. Тимчасовий уряд, що прийшов до влади після втечі диктатора, вирішив знизити заробітну плату військовослужбовцям на 30%. У відповідь на це почалося повстання військово-морського флоту. Його підтримали окремі армійські частини. Уряд звинуватив моряків у тому, що вони стали знаряддям у руках комуністів, які прагнули захопити владу. 8 вересня повстання було придушено.
Все це не зменшило напруженості в країні, яка зазнавала нових ударів економічної кризи Уряд був безсилий справитися з економічними і політичними труднощами і поступово втрачав контроль над країною. 4 червня 1932 р. його скинули в результаті чергового військового перевороту. Владу захопила революційна хунта, в якій головну роль грали прихильники Ібаньєса. Хунта проголосила Чілі «соціалістичною республікою». Вона проіснувала всього 12 днів. В результаті чергового державного перевороту до влади прийшла нова хунта.
У вересні 1932 р. Чілі пережила ще два військові перевороти, після чого були проведені президентські вибори. До влади повернувся Алессандрі. Це означало завершення смуги політичних криз. У підсумку бурхливих подій 1931-32 р. в Чілі земельна аристократія була відсторонена від політичної влади, яка перейшла в руки великої промислової й фінансової буржуазії. Прихід до влади буржуазії означав, що виникли умови для розвитку національної промисловості. Уряд Алессандрі захищав економічні й політичні інтереси країни.
12 серпня 1933 р. група кубинських армійських офіцерів заарештувала президента Мачадо. Тимчасовим президентом став Карлос де Сеспедес. Ліквідація тиранії Мачадо стала початком буржуазно-демократичної революції. Серед рядового й сержантського складу армії зростало невдоволення тим, що на офіцерських посадах залишилися багато мачадистів Група сержантів на чолі з Фульхенсіо Батістою підготувала змову. У ніч з 4 на 5 вересня 1933 р. змовники заарештували кількох офіцерів і скинули проамериканський уряд Сеспедеса. Революційна хунта привела до влади
Новітня історія
Тимчасовий революційний уряд на чолі з Рамоном Грау Сан - Мартіном. Уряд США не зваживс= збройну інтервенцію.
Тим часом революція на Кубі продовжувалася. У вересні багато заводів і цукрових план”_ були охоплені страйками. Робітники вимагали запровадження 8-годинного робочого дня, підвище--'- зарплати.
Уряд Гpay здійснює прогресивні реформи: запроваджує 8-годинний робочий день і 44-годин-.-. робочий тиждень, зобов'язує підприємців визнати профспілки, укласти з ними колективні договс:. знижує ціни на предмети першої необхідності, бере під свій контроль частину електростанц :■ підприємств цукрової промисловості. Було оголошено про проведення аграрної реформи.
На початку 1934 р. Батиста змусив президента піти у відставку. За наказом Батисти був уведен,', військовий стан, багато лідерів кинуто у в'язниці, профспілки розігнані.
Буржуазно-демократична революція завершується березневим страйком 1935 р. Об'єднані сиг/ кубинської реакції й американського імперіалізму зуміли зупинити розвиток революції.
У Мексиці на президентських виборах 1934 р. переміг генерал Ласаро Карденас. Він відновлю: демократичні свободи, захищає право на страйки. Під тиском страйкового руху 1936-1937 р. підприєм_ були змушені в ряді галузей промисловості погодитися на укладання колективних договорів : профспілками, встановити 40-годинний робочий тиждень. Багато підприємств, що належали іноземном, капіталу, рішенням уряду були націоналізовані й перетворені в кооперативні. Залізниці, значна частина яких знаходилася під іноземним управлінням, уряд передав у відання профспілки залізничників Великим кроком уряду Карданаса стала націоналізація нафтової промисловості, що належала іноземному капіталу, головним чином англійському й американському.
У період президентства Карденаса близько 18 млн га землі було розподілено між 1 млн. селян Але в той же час близько 80 млн. га землі належало поміщикам.
До кінця 30-х pp. завдяки реформам в економіці Мексики відбулися істотні зрушення. Швидкими темпами розвивалися текстильна, будівельна, харчова галузі промисловості, росла зовнішня торгівля.
У 30-ті роки відчувається проникнення в Латинську Америку фашистських держав. Німеччина посилює вплив на політичне життя та армію латиноамериканських країн. Це сприяло розвитку в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Сальвадорі, Уругваї профашистських ідей серед представників місцевої влади, котра надихалася прикладом європейського фашизму, прагнула перейняти багато чого з його ідеології та терористичних засобів, але не була за своєю природою власне фашистською. В планах Гітлера Латинська Америка уявлялася як німецька колонія з назвою «Нова Німеччина». Німецький фашизм заохочував еміграцію в держави Латинської Америки, використовував емігрантів як свою агентуру.
Поєднання такої діяльності з активізацією місцевих реакційних сил становило реальну небезпеку для народів регіону.
Найважливішим чинником життя латиноамериканських республік став рух за Народний фронт. В Латинській Америці він мав яскраве антифашистське й антиолігархічне забарвлення.
Для запобігання війни боротьби проти наступу фашистської небезпеки і в багатьох країнах потрібно було об'єднати всі демократичні сили для створення Народного фронту. Мобілізуючу роль у вирішенні цих завдань грали ліві партії. Найбільшого успіху вони домоглися в Чілі, де в жовтні 1938 р. Народний фронт здобув перемогу на виборах президента. До складу сформованого ним уряду ввійшли представники радикальної, демократичної й соціалістичної партій, профспілок. Компартія заявила про свою підтримку уряду. Програма Народного фронту передбачала розвиток промисловості, обмеження діяльності іноземного капіталу, націоналізацію гірничодобувної промисловості й промислово- торгівельних об'єднань, проведення аграрної реформи в інтересах дрібних і середніх землевласників.
Уряд Народного фронту відновив і розширив у країні демократичні права і свободи, здійснив ряд заходів для розвитку вітчизняної промисловості.
Прихід до влади напередодні другої світової війни уряду Народного фронту означав перемогу антифашистського демократичного руху в одній з великих країн Латинської Америки
Всесвітня історія
Уряд "Народного фронту" (1938-1941 pp.) розширив демократичні права і свободи, виступив проти вкрай правих організацій. Було підвищено зарплату, знижено ціни на продукти харчування, розширено систему соціального забезпечення. Уряд ужив заходів для розвитку національної економіки, для того щоб зменшити залежність вітчизняної промисловості від видобутку міді і селітри. Було надано допомогу дрібним і середнім сільським власникам, частину земель, що пустували, передано безземельним селянам. Значних успіхів досягнуто у сферах народної освіти, медичного обслуговування. Однак всередині "Народного фронту" намітилися серйозні хитання і незгода. Уряд не наважився зазіхнути на власність іноземних компаній і латифундистів Становище ускладнила й Друга світова війна, що розпочалася. Врешті-решт у січні 1941 р. "Народний фронт" розпався.
Перемога Народного фронту у Франції, Іспанії, Чілі, масовий демократичний рух в інших країнах Латинської Америки зробили стимулюючий вплив і на Аргентину. Але при всіх сприятливих передумовах Народний фронт тут усе-таки не був створений. Незважаючи на те, що не було досягнуто угоди про створення Народного фронту, опозиційні партії на виборах у конгрес у березні 1936 р. одержали перемогу. Вони мали більшість місць у палаті депутатів. Радикали, соціалісти й прогресивні демократи - створили блок під багатозначною назвою "Народний фронт”, що зажадав від уряду дотримання демократичних свобод та приборкання крайньої реакції. Поза парламентом також продовжувалася боротьба за створення Народного фронту. Але керівництво соціалістичної й радикальної партій відхилило пропозицію комуністів про єдність дій. Парламентський блок "Народного фронту" у вересні
р. розпався. У цих умовах рух за створення Народного фронту пішов на спад. Уряд, використовуючи роз'єднаність опозиції, вміло лавірував. Активізація демократичного руху в країні змусила владу припинити наступ на умови життя і права трудящих, відмовитися від спроб встановлення терористичного режиму.
В лютому 1938 р. президентом Аргентини став представник ліберального крила національно- демократичної партії Рікардо Ортіс, що пішов на поступки демократичним силам і вжив заходів щодо зміцнення конституційних свобод.
У Бразилії необхідною умовою боротьби проти фашизму було створення єдиного демократичного фронту. У 1935 р. був заснований Національно-визвольний альянс (НВА), який набув характеру масової демократичної організації, що поставила на меті боротьбу з реакційними силами, повалення диктаторського режиму і встановлення народної влади. Програма альянсу передбачала націоналізацію підприємств іноземного капіталу, передачу землі селянам, ліквідацію латифундизму, підвищення зарплати, захист інтересів дрібних власників. Утворення НВА означало виникнення в Бразилії Народного фронту. Його вплив зростав досить швидко - у червні Альянс об'єднав більше 1,5 млн. чол. За короткий строк НВА вдалося організувати ряд великих виступів проти реакції й фашизму. Однак частина керівництва зайняла радикальні позиції й розпочала підготовку до збройного повстання. Це призвело до відходу від Альянсу багатьох його учасників. У липні 1935 р. уряд Варгаса заборонив діяльність ,Альянсу, що перейшов на нелегальне становище. Багато членів НВА було арештовано. Незважаючи на поразку альянсу, його досвід показав важливе значення єдиного фронту демократичних сил.
Створення Народних фронтів у Латинській Америці, активізація демократичних сил були яскравою сторінкою в боротьбі проти консерваторів, олігархії, диктаторських режимів, за національні інтереси суверенних латиноамериканських держав.
|
Країна
|
Лідер
|
|
Аргентина
|
І. Іригойєна
(1916-1922 та 1928-1930), лідер радикального
громадянського союзу(РГС)
|
|
Мексика
|
Мексиканська революція 1910-1917 рр.
Президент –
В. Карранси
|
|
|
|
